Запобігання корупції

Запобігання корупції

В університеті діє "Гаряча лінія" з ректором та телефон довіри

Навчання в Польщі

Навчання в Польщі

Через Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Рейтинг Scopus 2017

Рейтинг Scopus 2017

Прикарпатський національний університет вже третій рік поспіль отримує високі показники в рейтингу Scopus

 Міжнародний науковий центр

Міжнародний науковий центр "Обсерваторія"

  Відновлення на горі Піп Іван      

nemoshkalenkoНемошкаленко Володимир Володимирович (26.04.1933–25.06.2002) – український вчений у галузі спектроскопії твердого тіла та електронної структури речовини, доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України, директор Інституту металофізики НАН України, засновник наукової школи«Спектроскопії твердого тіла» в Інституті металофізики НАН України, почесний доктор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.


Народився Володимир Володимирович 26 березня 1933 року в Сталінграді в сім'ї військовослужбовця. У 1951 році вступив на інженерно-фізичний факультет Київського політехнічного інституту, який з відзнакою закінчив у 1956 році. Був направлений на роботу в Інститут металофізики АН України, де розпочав свою трудову діяльність 26 червня 1956 року.


У 1956-1959 роках – інженер, молодший науковий співробітник. У 1960-1963 роках – вчений секретар Відділення фізико-математичних наук. В 1961 році захистив кандидатську дисертацію, і в 1962 році був удостоєний наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук. З 1963 року – завідувач лабораторією спектроскопії твердого тіла; заступник Головного вченого секретаря президії АН України. У 1963-1967 роках – заступник начальника науково-організаційного відділу президії АН України. З 1967 року – заступник директора з наукової роботи Інституту металофізики. У 1967-1971 роках – начальник науково-організаційного відділу президії АН України. 13 листопада 1970 року захистив докторську дисертацію. З 1971 року – завідувач відділом рентгеноспектральних досліджень Інституту металофізики. З 24 листопада 1971 року – професор за спеціальністю «Фізика твердого тіла». З 1973 року – перший заступник директора Інституту металофізики з наукової роботи. У грудні 1973 році став членом-кореспондентом АН УРСР; У квітні 1982 року обраний академіком АН УРСР. У 1989-2002 роках – директор Інституту маталофізики.
Помер 25 червня 2002 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.


Лауреат:


Премії АН УРСР імені К. Д. Синельникова (1977; за цикл робіт «Електронні властивості реальних металів і сплавів»)


Державної премії Української РСР в галузі науки і техніки (1980; за дослідження елементарних збуджень у металах методами рентгенівської, мікроконтактної, тунельної, ультразвукової та магнітної спектроскопії);


Державної премії СРСР (1985; за розробку методу фотоелектронної спектроскопії та його застосування в науці і техніці);


Державної премії РРФСР в області науки і техніки (1989; за розробку теорії, методів і приладів для рентгеноспектральних досліджень хімічного зв'язку);


Державної премії України в галузі науки і техніки (1992; за дослідження закономірностей утворення метастабільних аморфних і мікрокристалічних структур при загартуванню металевих сплавів з рідкого стану, які знайшли широке застосування при розробці сучасних технологій);


Премії імені М. П. Барабашова (1992; за цикл робіт «Фізико-хімічні особливості речовини з Місяця»);


Премії імені Г. В. Курдюмова.


Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1971), Трудового Червоного Прапора (1981), медалями «За доблесну працю в ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970), «В пам'ять 1500-річчя Києва»(1982), «Ветеран праці» (1984).


Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (1983). Удостоєний Диплома Пошани ВДНГ УРСР «За успіхи в економічному і соціальному розвитку Української РСР» (1985). Заслужений діяч науки і техніки України (1991).