Запобігання корупції

Запобігання корупції

В університеті діє "Гаряча лінія" з ректором та телефон довіри

Навчання в Польщі

Навчання в Польщі

Через Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Рейтинг Scopus 2017

Рейтинг Scopus 2017

Прикарпатський національний університет вже третій рік поспіль отримує високі показники в рейтингу Scopus

 Міжнародний науковий центр

Міжнародний науковий центр "Обсерваторія"

  Відновлення на горі Піп Іван      

kostenkoКостенко Ліна Василівна - видатна українська письменниця, поетеса. Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка, премії Антоновичів, премії Франческа Петрарки, міжнародної літературно-мистецької премії імені О. Теліги.


Народилася Ліна Василівна 19 березня 1930 у м. Ржищеві Київської області. Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом – у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.


Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.


У 1963 році – зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.
У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка – в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».


У 1968 році написала листи на захист В. Чорновола, після цього ім'я Л.Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».


У 1973 році – потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.


2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.


Відзнаки:


• лауреат премії Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності (1994);


медаль Святого Володимира – у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Л. Костенко своєю найвищою відзнакою (1998);


• лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»);


• лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені О.Теліги (2000);


• нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000);


• відмовилась від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!»;


відзнака «Золотий письменник України» (2012);


• в листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко, Редлиха Шимона та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.