У 1998 році світова громадськість відзначила століття з початку наукового вивчення Туринської Плащаниці. У 1898 р. італійському професійному фотографу і благочестивому християнину Секондо Піа було доручено зробити перші фотографії Туринської Плащаниці. У своїх спогадах він писав, що під час обробки отриманих негативів у мороці фотолабораторії раптом побачив, як став проявлятись позитивний образ Ісуса Христа. Його хвилюванню не було меж. Решту ночі перевіряв і знов перевіряв зроблене відкриття: а саме те, що на Туринській Плащаниці є негативне зображення, і позитивне зображення Ісуса Христа можна отримати, зробивши негатив із Плащаниці [70. С.1 з 9]. Слід зазначити, що зображення на Туринській Плащаниці складається із коричневих плям, які творять силует людини. Обриси людини є настільки слабкими, що їх не видно зблизька, вони стають видимими із відстані 6-7 метрів. На звичайному негативі зображення на Плащаниці стає чітким і є настільки точним, що сприймається як позитивна фотографія людини. Тому здивування Секондо Піа можна зрозуміти, оскільки виявилось, що образ на полотні має властивості негативної фотографії.

Після цієї події Туринська Плащаниця почала вивчатися науковцями усього світу. Склалася ціла наукова дисципліна – сіндологія, від грецького слова  (лат. sindon) (Мк 15:46), у перекладі “плащаниця” [69. С.1 з 15]. Слід зазначити, що у 1903 році (5 років після фотографії Секондо Піа) Баумгартен нарахував уже більше 3500 статей, книг, які стосуються Плащаниці [60. С.3 з 3]. Звичайно, зараз досліджень із даної тематики набагато більше.

Якщо Туринська Плащаниця є тією, яку, за свідченням євангелістів, купив Йосип з Ариматеї, в яку він разом з Никодимом загорнув тіло розп’ятого Ісуса Христа і поклав у свою нову гробницю, то природньо припустити, що Церква повинна була шанобливо зберігати і поклонятись цій великій святині, як, наприклад, вшановує Хрест Господній. Але історію Туринської Плащаниці можна прослідкувати лише з ХІV століття, коли вона таємничо опинилась у Франції в м.Лірей у рицаря Жофруа де Чарні. У 1353 році вона була виставлена у міському храмі, що викликало протест місцевого єпископа, який заборонив її демонстрацію. Якщо Плащаниця була справжньою, то володіти нею повинна царська династія, а не бідний, хоч і благородний рицар. Ситуація ускладнювалась тим, що Жофруа де Чарні не міг пояснити її походження [70. С.1 з 9].

Складність у визначенні – автентична Туринська Плащаниця чи ні, полягає в тому, що є багато інших полотен, які претендують бути автентичними поховальними пеленами Ісуса Христа, які йому дав Йосип з Ариматеї [60. С.1 з 3]. Але жодна з цих реліквій протягом усього свого існування не викликала такого резонансу у суспільстві, як Туринська Плащаниця.

Зараз навіть скептики не можуть визначити походження зображення на полотні. Так, в енциклопедичному виданні Encyclopedia Americana зазначається: незважаючи на те, що радіовуглецевим аналізом було встановлено вік полотна між 1260 та 1390 роками, тобто реліквія ніби не має жодного відношення до поховального савану Ісуса, все ж природа зображення залишається досі невідомою [58. С.1 з 2]. Якщо врахувати сумніви у достовірності результатів радіовуглецевого датування, проблема стає ще складнішою.

Ставлення церкви до Плащаниці є поміркованим – Католицька церква надає великого значення висновкам вчених. Після результатів радіовуглецевого аналізу 1988 року Римо-Католицька церква погодилася з висновками, що Плащаниця не є автентичною, але церква заохочує християн далі продовжувати вшановувати її як ікону Христа [64. С.1 з 1].

23-24 травня 1998 року відбувся візит папи Іоанна-Павла ІІ до Турина. Тоді ж понтифік виголосив промову, у якій тезово охарактеризував Плащаницю як реліквію [62. С.1-3 з 3]:

• Плащаниця як виклик нашому розуму. Папа зазначив, що визначати, є полотно автентичним чи ні, не є справою церкви, це повинні зробити вчені. “Церква стверджує, що Плащаниця повинна вивчатись без упередженості; вона запрошує вчених працювати з внутрішньою свободою [тобто без тиску ззовні] і з повагою як до наукової методології, так і до почуттів віруючих.”
• Плащаниця є відображенням (віддзеркаленням) Євангелія. Церква схиляється до думки, що на Плащаниці дійсно зображення Христа.
• На Плащаниці відображене людське страждання. Зображення на полотні нагадує нам про людські страждання, примушує замислитись над сучасними проблемами, що породжують страждання: “війни, що заливають нації кров’ю, жорстока експлуатація жінок і дітей, мільйони людей, що живуть у злиднях і приниженнях на околицях великих міст, особливо у розвинутих країнах,… тортури і тероризм, работоргівля…”.
• Плащаниця є також зображенням Божої любові, як і людської гріховності. Бог “так полюбив світ, що віддав свого єдиного Сина” (Ів. 3:16). Тобто страждання Ісуса Христа – за гріхи усього людства, і віруючі повинні “вірити у Божу любов, найдорожчий скарб, що подарований людству, і втікати від гріха як найбільшої біди всіх часів”.
• Плащаниця є також зображенням нашого безсилля перед смертю. Усі люди безсилі перед смертю, але Бог кличе нас до воскресіння та вічного життя.
• Плащаниця є зображенням мовчання. Внутрішня тиша допомагає замислитись над вічним. У наш вік численні звуки, зображення і балачки заважають нам почути голос Бога.
• Усі можуть врятуватись. “Плащаниця таким чином починає запрошувати увесь людський досвід, усі переживання, включаючи страждання і безпомічність, із запевненням для тих, хто вірить, що Божа милосердна любов переможе будь-яку силу, усі перешкоди, усі спокуси впасти у відчай.”

Є два підходи до проблеми: науковий та релігійний. Причому у більшості випадків звичайна цікавість і схильність до сумнівів, самостійності суджень спонукає і віруючих і невіруючих серйозно ставитись до наукових результатів і методів досліджень. Навіть у ранньому середньовіччі один з основних теоретиків християнства св. Аврелій Августин писав: “Віра в авторитет значно спрощує справу і не вимагає ніяких зусиль”, а необхідна вона “для користі найпростіших”, “більш тупих чи зайнятих щоденними турботами”. Такі віруючі “легко одурюються шляхом логічних доказів”. “Якщо вони надто ліниві, чи прив’язані до інших занять, чи нездатні до науки, нехай вони вірять…” {2. С.7,8}.
 
 

Особливості оформлення науково-довідкового апарату

Замість передмови

Вступ

Розділ І. Плащаниця як об’єкт вивчення

Розділ ІІ. Питання автентичності: аргументи за і проти. Проблема природи походження Плащаниці з точки зору різних наук

Розділ ІІІ. Версії походження

Основні висновки

Післямова

Посилання

Про автора

Для довідок

Лінки